Під поняттям «роботи зі склом» найчастіше мають на увазі різання скла. Це найбільш поширена і популярна процедура, пов’язана з обробкою цього матеріалу.
Якщо є хоча б мінімальні навички в різанні скла, то така робота не буде доставляти ніяких турбот або труднощів. Але якщо ніколи у своєму житті не доводилося працювати зі склом, то не було б зайвим оволодіти хоча б теорією, інакше, як кажуть, перший млинець може вийти грудкою. Процес, пов’язаний з різкою скла, не є чимось особливо складним або надмірно трудомістким, але певна точність і акуратність тут все ж необхідні. Але про все по порядку.
Скло перед розрізанням зазвичай кладуть на якусь широку і злегка шорстку поверхню, наприклад, кухонний стіл. Основа повинна бути твердим і рівним. Далі шукають якусь рівну рейку або лінійку, хоча можна обмежитися навіть звичайної ізоляційною стрічкою, яку наклеюють уздовж лінії планованого різу. В руки беруть склоріз, який після цього максимально вертикально приставляють до скла, і приступають до роботи.
Розріз скла завжди роблять на себе, тобто починають з віддаленого краю, поступово просуваючись до протилежній стороні аркуша. Бажано з першого разу якісно розрізати скло, інакше може вийти шлюб, усунути який буде досить складно. По поверхні аркуша різаком проводять лінію, прикладаючи до скла досить велика, але рівномірне зусилля.
Якщо різка йде правильно, то видається при цьому звук нагадує легке потріскування. На склі повинна утворитися тонка безбарвна смуга. Якщо надріз вийшов у вигляді звичайної білої подряпини або він зовсім відсутній як такий, то склоріз заточують дрібнозернистим наждаком, після чого змочують в гасі. Якщо навіть після цього нічого не виходить, то можна потренуватися на якому-небудь невикористовуваному шматку скла.
Якщо скло все ж вийшло якісно розрізати, то лист розламують. Це зовсім не така проста дія, яким воно може здатися на перший погляд. Щоб отримати рівне і без будь-яких сколів скло, з кожної сторони надрізу під листом ставлять по сірнику, після чого обережно натискають на яку-небудь одну з половинок, постукуючи при цьому по ній молотком.
У разі якщо склоріз, можна застосувати звичайний електричний паяльник. Це більш складний метод, ніж попередній, забирає до того ж більше часу. Втім, для невеликих за розміром листів скла, наприклад, для кватирок він цілком придатний.
Маркером або олівцем на склі відзначають лінію розрізу, після чого надфілем на початку цієї лінії роблять невелику насічку. Відступивши від насічки кілька міліметрів, до скла приставляють жало добре розігрітого паяльника. Скло нагрівають до тих пір, поки між паяльником і насічкою не з’явиться тріщина. Так проходять по всій наміченої лінії. Щоб запобігти перегріву скла, його періодично змочують вологою серветкою.
Свердління отворів — це ще одна не менш затребувана процедура, яка проводиться зі склом. Для такої роботи можна застосувати звичайне свердло, нагріте на вогні. Щоб перевірити, нагрілося чи свердло до необхідної температури, його робочу частину раскаляют дочиста, після чого занурюють у сургуч. Як тільки сургуч перестане плавитися, починають свердлити скло. Кінчик свердла обов’язково змочують скипидаром. Якщо необхідно обробити невеликий за розміром лист, то свердлити його можна прямо у воді без застосування скипидару та сургучу.
Якщо необхідного свердла під рукою немає, то можна використовувати звичайну мідний дріт. Беруть трохи порошкоподібної камфори, після чого її розчиняють у скипидарі і змішують з крупнозернистим наждаком. Щоб отримати необхідну за якістю і консистенції пасту, ці компоненти використовують у співвідношенні 1:2:4. Готової пастою змазують місце свердління, а в патрон дриля вставляють та затискують шматок мідного дроту. Щоб було зручніше працювати, свердлити можна через фанеру, покладену на лист скла.
Якщо у склі необхідно отримати широкий отвір (не менше 4-5 мм), то в патроні дриля можна затиснути мідну трубку. Торцева сторона трубки обов’язково повинна знаходитися строго перпендикулярно відносно осі. Щоб отримати якісне і рівне отвір, виконують певні додаткові процедури.
Місце майбутнього отвору окантовують пластиліном або замазкою, роблячи з неї своєрідний коло діаметром 50 мм і висотою 10 мм У внутрішній простір цього кола засипають порошок з корунду, який можна отримати, наприклад, з невикористаного наждачного круга, після чого до цього порошку додають певну кількість води. Як результат, виходить в міру рідка абразивна кашка.
Іншим «інструментом» для свердління отворів в склі може виступати розплавлений припій. Цей метод вимагає від виконавця максимальної обережності й акуратності. Скло ретельно знежирюють, для чого можна використовувати бензин, ацетон або спирт, після чого в місці майбутнього отвору роблять невелику гірку з вологого річкового піску. Посередині гірки проробляють конусоподібний поглиблення, дно якого має бути вільним від піску.
Отримане «споруда» повинно мати рівні контури, діаметр його поглиблення повинен співпадати з діаметром необхідного отвори. У воронку піщаної гори попередньо заливають розплавлений припой, який при охолодженні щільно пристає до скла. Коли припій повністю охолоне, зі скла видаляють пісок, а що утворився з металу конус виймають з косяком до нього циліндр із скла.
Зовсім інший спосіб використовують, якщо в склі необхідно отримати велику по діаметру отвір. Спочатку в матеріалі проробляють маленький отвір, після чого в нього вставляють і закріплюють петлею один кінець металевої дроту. Інший кінець дроту закріплюють на стеклорезе, яким ведуть навколо отвору і, таким чином, отримують більшу по діаметру коло.
Від лінії окружності до маленького радіальні отвори роблять надрізи. Утворені сегменти вибивають із скла, для чого молоточком знизу постукують по ньому. Подібну процедуру можна виконувати не тільки на повітрі, але й у воді. Другий варіант дозволяє істотно зменшити ймовірність пошкодження скла.
Якщо який-небудь із сегментів відокремився нерівно, в результаті чого утворилися гострі кромки або щербини, то краї отриманого отвору вирівнюють плоскогубцями. Більш гладку форму отвору можна надати напилком, причому тієї чи іншої товщині скла повинен відповідати певний інструмент. Якщо скло товсте, то можна застосовувати звичайний напилок, а якщо тонке, то тільки оксамитовий. В процесі виконання роботи напилок бажано змочувати водою або, що ще краще, скипидаром або гасом. Ідеальним варіантом тут буде розчин чистого скипидару і камфори (10%).
Обпилювання скла зазвичай здійснюється не впоперек, а вздовж країв. При цьому абсолютно немає необхідності застосовувати новий напилок, оскільки при обробці скла він досить швидко прийде в непридатність. Для цього цілком достатньо будь-якого старого інструменту, який ще більш або менш добре виконує свої основні функції.
Ну і, нарешті, корисна порада, що стосується техніки безпеки при роботі зі склом: завжди потрібно використовувати бавовняні рукавиці.
З повагою Олег Клышко
